Поради подорожуючим Туризм подій Фільм «7 чудес Полтави» Керівникам туристичних фірм   
Полтава туристична
 

Маруся Чурай

Про життєвий шлях Марії Гордіївни Чурай ми не маємо достовірних даних. Про неї не збереглося жодних письмових джерел, немає ні документальних свідоцтв, ні записів народних переказів. Ім’я та вчинки цієї дуже гарної і надзвичайно талановитої полтавчанки овіяни численними легендами.

Існує легенда про те, як Бог наділяв кожен народ своїми щедротами. Коли було майже все роздано, побачив красиву дівчину, що скромно стояла у кутку.

— А ти хто така? — запитав Бог.
— Українка, — відповіла дівчина і зашарілась.
— Що ж тобі подарувати? — промовив Бог.
— Мабуть, тобі я подарую пісню.

Тією українкою була, мабуть, легендарна народна співачка, поетеса та композитор епохи гетьмана Богдана Хмельницького. Її ім’я поряд з іменами лицарів тих буремних років по праву займає почесне місце на скрижалях нашої історії.

Декілька епізодів з життя Марусі Чурай...

Після смерті батька, запорізького козака, Маруся залишилася жити разом з матір’ю в Полтаві. На гарну дівчину з часом почали заглядатися парубки. Але більше всіх їй подобався хорунжий полтавського полку Гриць Бобренко.

В 1648 році Гриць поїхав на війну, давши слово Марусі повернутися до неї. Дівчина чекала на нього цілих чотири роки. Але, повернувшись з перемогою, коханий проїхав на коні, не звернувши на неї уваги. Нещасна дівчина на знаходила собі місця, сильно переживаючи зраду коханого. В той же час вона складає пісню «Ой, не ходи, Грицю...». Не витримавши обману, Маруся вирішила помститися зраднику і отруює його звареним зіллям.

Після скоєнного злочиу Марусю Чурай засудили влітку 1652 року до страти. Під час суду вона не промовила ні слова і всю вину взяла на себе. Лише священнику на сповіді зізналася у всьому.

Настав день страти. На центральній площі Полтави на помості стояло закута Маруся. Але в той час, коли писар вже закінчував читати вирок, на горячому коні увірвався в натовп Іван Іскра — молодий козак, бойовий побратим Гриця. Іван привіз буллу (наказ) Богдана Хмельницького: «Звільнити Чураївну з-під охорони в пам’ять її батька та заради її прекрасних пісень, що вона залишила».

Але радості для Марусі не було, бо душа її померла разом з Грицем. Сходивши на прощення до Києва, та повернувшись у 1653 році, вона померла у віці 28 років.

З того часу та до согодня вся Україна співає «Засвіт встали козаченьки», «На городі верба рясна», «Прилетіла зозуленька», «Зелененький барвіночку», «Летить галка через балку», «Ой, по горі, по долині», «В кінці греблі шумлять верби», «Сидить голуб на березі», «Ой, не ходи, Грицю», «Віють вітри, віють буйні», «Котилися вози з гори»...

У 1987 році в Полтаві спорудили «Співоче поле Марусі Чурай», а в 2006 році їй було встановлено монумент навпроти музично-драматичного театру ім. М. В. Гоголя.

Але найкращим пам’ятником Марусі є її пісні.